В ім’я Отця і Сина і Святаго Духа!
I часть
Любі мої братіє і сестри!
Сьогодні ми зібралися з великої нагоди ібо сьогодні свято Преображенія Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа. Цей день святкується православними християнами по всіх куточках нашої планети. І я скажу більше: у цей час разом з нами радіють і співають пісню слави, усі мешканці безкінечного, чистого Царства: і Сили, Престоли і Власті, Херувими та Серафіми, а також усі достойні православні християни, які увійшли у це Царство вічної благодаті.
Минуло вже дві тисячі років і почалось вже третє тисячоліття з того часу, як у цей світ прийшов Бог Син, друге лице Пресвятої Трійці – Ісус Христос. Народився від Духа Свята і Марії Діви (яку називаємо Матінкою Божою).
З того часу, як согрішили перед Богом Адам та Єва, і Бог вигнав їх з раю, врата цього раю закрились. Всі душі померлих людей відправлялися в ад, навіть самі праведні. Так було тисячи років з дня скоєння першородного гріху. Усі ці тисячі років, людство з нетерпінням чекало на Мессію, тобто, Спасителя, Визволителя, який би примирив їх з Богом Отцем, та знов відкрив для них вората Раю, вората Царствія Небесного.
Жодна людина, навіть сама свята, цього зробити не змогла б. І тільки Син Божій Ісус Христос, який зійшов з небес і постраждав та чесною кровію примирив нас з Богом, і ворота Раю знову відкрились для православних християн, які живуть по Заповідям Божіїм. Тепер усі ми маємо можливість увійти до Царства Небесного.
Прийшов Спаситель на землю не так, як чекали цього Іудеї, не як Цар, з фанфарами, у золоті, у блиску, та з пошанами, не з величчю та гордістю. Народився Він у стайні, у яслах для худоби. Ріс тихим, кротким, смиренним. Як каже Святе Євангелія: “льна воскурявшегося не затушит, трости надломленной не переломит”.
Виріс Ісус Христос, зібрав собі учнів (знову ж не царських синів, а звичайних неосвічених рибалок) і пішов по землі проповідувати головну заповідь: “Заповедь даю вам новую: любите друг друга, как самого себя. И нет выше той любви, если кто отдаст жизнь свою за друзей своих”.
Настав час ще раз напомнити людству про те, що Бог є любов і про те, що якби ми усі любили одне одного, не було б у нашому житті горя, смутку, вбивства та насильства.
Забули іудеї у той час, гріхи і страшній урок всесвітнього потопу, коли усе людство, крім Ноя та його родини, було знищено. Забули страшну долю міст Содома та Гомори, які за об’ядіння та несамовиту розбещеність були спалені вогняним сірним дощем, на їх місці зараз знаходиться Мертве море, де із – за високого рівня сіри, у воді не існує жодний живий організм.
Ходив Ісус Христос по землі, не маючи де глави приклонити, і благав: “люди, опам’ятайтесь! Ви ж Боже створіння, вас Бог поставив господами над усіма тваринами і рослинами. Де ж ваша любов? Чому ви вподобилися тваринам? Насолоджуєтеся самими низькими тваринними радощами. Вбиваєте більше ніж можете з’їсти, гризете одне одного як хижі звіри, піднімаєте руку син на отця, брат на брата?”
І ходив Господь по Землі, і не тільки словами, але прикладом свого життя проповідував цю любов: бісов виганяв, хворих ізціляв, бідними допомагав, мертвих воскрешав. Стільки Він сотворив чудес, які явно говорили, що цей – воістину є Син Божий, що все це під силу Тому, якого ви так довго чекали.
Але такий Спаситель іудейським вчителям був не потрібний, бо він казав правду про їх пихатість, лицемірство, жадобу, розбещеність, про те, що немає в них істинної любові. І вони шукали нагоди щоб його вбити.
Щоб підтримати віру своїх учнів, коли вони будуть бачити Його страждання, Ісус Христос показав їм Свою Божественну Славу.
Незадовго до Своїх страждань, Ісус Христос взяв трьох своїх учнів Петра, Іакова та Іоана, із ними піднявся на високу гору помолитися. Назва тієї гори Фавор. Поки Спаситель молився, стомлені Його учні поснули. Коли ж вони прокинулись, то побачили, що Ісус преобразився: лице Його сяяло як сонце, а одежі Його стали білими, як сніг.
І тот час з’явилися до Нього, у славі Небесній, два пророка Мойсей та Ілля, і розмовляли з Ним про страждання та смерть, які Йому треба перетерпіти у Єрусалимі.
Незвичайна радість сповнювала при цьому серця учнів. Коли ж вони побачили, що Ілля і Мойсей відходять від Ісуса Христоса, Петро сказав: “ Господі, як добре нам тут бути; якщо бажаєш, зробимо тут три намети: одну Тобі, одну Мойсеєві, та одну Іллі”. Раптом яскраве облако покрило їх, і вони почули з того облака голос Бога Отця: “Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Моё благоволение; Его слушайте!”
Учні злякалися та впали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся до них і сказав : “Встаньте и не бойтесь”.
Учні встали і побачили його у звичайному вигляді. Коли ж вони сходили з гори, Ісус Христос звелів їм не розказувати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих. Своїм Преображенієм Спаситель показав нам, якими стануть люди у майбутньому житті, У Царствії Небеснім і як зміниться тоді увесь наш земній світ.
Не було в Бога Отця іншого засобу спасти людство від власті сатани, вічної смерті та аду, як тільки віддати на страждання і люту смерть єдинородного Свого Сина. І добровільно прийняв Ісус Христос цю муку і цю позорну страту, до якої у Римській імперії приговорювали тільки самих завзятих злодіїв, і через це спокутував всі гріхи людства.
Ми казали про древніх іудеїв, які були такими жорстокими та невдячними, що за всі добрі діла Господа нашого Ісуса Христа віддали його на смерть.
Але давайте подивимося на себе: сучасних, освічених, самовпевнених.
Набагато ми кращі за них?
Вже більше двох тисяч років Господь наш Ісус Христос взиває до людства, тобто і до нас з вами: «Любіть одне одного, любіть Господа Бога свого всім серцем своїм, всім розумом своїм, всіею душею своею»
І що ми робимо? Кожен з нас своїми гріхами продовжує, у повному розумінні цього слова, розіп’яти Господа, забивати нові та нові цвяхи у Його пречисті руки та ноги. Скільки їх забивається кожну секунду усім людством: сотні, тисячі, мільйони? Про те знає один Господь та Пресвята Владичиця Богородиця.
Ми з вами вважаємо себе православними християнами і кожен з нас каже: “Я хрещений”. Але через одного, хрест на грудях не носимо (кажуть заважає робить), молитв не знаємо (хоч би “Отче наш”), заповідей не знаємо, слово Божого не читаємо, дітей у вірі не виховуємо, постів та пісних днів не соблюдаємо. День і ніч тільки і думаємо, як прогодуватись, як прокормити своє тіло, яке після смерті з’їдять черві, а про безсмертну душу, для якої теж потрібна їжа духовна, тобто молитва, спілкування з Богом ми забуваємо. Хати наші не освячені, любе своє діло починаємо робити без благословіння священика. А тоді дивуємося: Вдома скандали, нелади, все іде у хазяйстві шкереберть, худоба хворіє, врожаю немає. І у всіх одна відповідь: ніколи молитися, ніколи у церкву ходить. Веслуємо на наших човнах тільки одним веслом на яким написано: “Трудись”, а зовсім забуваємо про друге весло на якому написано: “Молись”. Заморюємося до смерті, а човен наш не пливе уперед проти течії життя, а кружляє собі на місці, та зноситься течією до страхітливого кінця, туди, куди не візьмеш ти ані дім, ані багатство. ані владу. Голим прийшов ти у цей світ, голим із нього і вийдеш. І встане бідна, сиротлива душа, обліплена гріхами, до відповіді, і нічого зімне їй не допоможе, а тільки добрі діла. Зімне життя – це час боротьби та подвигів духовних, і не варто його проводити на тваринному рівні – жити щоби їсти. Життя наше це шістдесят, сімдесят років, а попереду – вічність. Пройдуть мільйони, трильйони, білліони років, і це буде лише початок вашої вічної радості, або вічної муки, залежить від того, як ви проживете своє життя зімне – з Богом, або ні.
Господь призиває кожного з нас:
“Приидите ко Мне все труждающиеся и обременённые и Я успокою Вас”.
Немає у цілому світі людини, про яку Господь наш Ісус Христос, як добрий батько, не турбувався. Усе життя Він кличе кожного з нас і прохає лише одного: “Сыне, дай Мне сердце”. Тобто впусти Мене у свою душу, відкрий дверцята свого серця, і я Сам вилікую твою душу від скорботи, розпачу усі твої гріхи, позбавлю від брудних страстів... – тільки відкрий Мені серце. Дай Бог кожному з нас відчути у собі цей Божий заклик. Інакше ми будемо чути голос нечистого, який веде нас до погибелі і вічної муки.
Де легше відчути голос Божий?
На городі, у хліву, за хмільним столом, сідаючи на лавочці, та перемиваючи кістки усім підряд і цим порушуючи заповідь: “Не судите и несудимые будете? Ні, цей голос можна почути у храмі Божому, про який Господь сказав: “Дом мой - домом молитвы наречётся”. У житті немає нічого випадкового. Усе по волі Божій «Навіть волосинка з голови не падає без Нього».
І тому не випадково що відкрито Свято – Троїцький храм (вдумайтесь – храм Святої Трійці, тобто Отця і Сина і Святаго Духа). Зглянувся Господь на те, що тут гинуть душі людські без Слова Божого, що не мають люди можливості відірвати погляд від бур’яну на вгороді та жуків і підняти очі на святі ікони у храмі, почути Євангеліє, сповідать гріхи свої, причаститися Тіла та Крові Христової, - і тому цей храм сьогодні існує. Тим більш навкруги багато п’ятидесятників, ієговістів, баптистів, автокефалістів.
Бажаю усім, щоб світло Христове, яке побачили його учні у день Преображенія, кожен з вас побачив у своєму сердці. Будем разом молитися Богу і він нас почує, ібо сказано: “Там где двое или трое собраны во Имя Мое, там и Я с ними”.
І повірте, через деякий час у селі стане світліше, радісно, по християнськи. Не дарма вже тисячу років наші православні предки кажуть: “Без Бога не до порога”
Зі святом Преображенія Господнє усіх вас. Мира, віри, злагоди, здоров’я та любові. Храни усіх Господь!
Амінь!
II часть