У моїй хатинці на стіні
I часть: "Осторожно, - иеговизм!"
Там є стара картина
І намальована на ній
Шматочком Україна.
На невеличкім полотні
Гарненька хата біла
За тином мальви квітнуть там –
То Україна мила.
На пасовиську поблизу
Кінь бойовий гуляє
Маленька церква за селом
Хрестом на сонці сяє.
Ой, гарний там сидить козак
На лаві біля хати
Тримає люльку у руці
Поруч — старенька мати.
Поклала сину на плече
Та й рученьки робочі
А він підняв у далечінь
Суворі, карі очі.
Я відчуваю, що його
Через віки бентежить –
Що то від нього й братчиків
Доля усіх залежить.
Щоб басурмани та ляхи
Не рвали Україну
Масони щоб підступні ті
Ніж не встромили у спину.
Від католицькіх щоб ксьондзів
Церкви обороняти
Та віру істину батьків
У народі сберігати.
Щоб із заморських тут панів
Нікого не посіло
Та й в Україні духом їх
Ніколи не смерділо.
От таку думку лицарь той
У даль дивлячись гадає
Та й у мою душу крізь віка
Суворо заглядає.
Наче б питає: «Як ви там
Буваєте, нащадки
Про війни, бідність, ворогів
Не маєте і гадки?
На рідну землю з латинян
Ніхто не зазіхає
На правослану віру вже
Ніхто не посягає?»
Ой, батько, батечку ти мій
Казаче, що казати
Як щоб я навіть і схотів
Не зміг тобі збрехати.
Що зараз діється у нас
Не можна приховати
Але ж не кожен, боючись
Наважиться сказати.
Питаєш, війни є у нас?
Так, батечку, без крові
Повільно меншає народ
Повір мені на слові.
Народжувати козаків
Ну, як жінкам бажати
Бо і одне їм дитинча
Ледь - ледь прогодувати.
Та і заморські ті пани
Про нашу землю мріють
Від них, - залежних батраків, -
Ось так нас розуміють.
Та й втягують підступні нас
У Європу за собою
Щоб йшли до них, як жебраки
З простягнутою рукою.
Щоб хліб, та інші усі харчі
Все в них ми закупали
По їхнім цінам, а свого
Нічого щоб не мали.
Питаєш, бідність є у нас?
Живуть на рівні хлопа –
Сім бідних, з десяти у нас, -
То визнала й Європа.
Питаєш ти про ворогів?
З посмішкою Іуди
До нас обійми тягнуть усі
І лізуть від усюди.
Цивілізований той світ –
Одне гризе другого
І нас бажають залучити
Щоби і нам такого.
Щоб український наш народ
Обличчя загубили –
Хай у вишиванках, але б усі
Ми, у дудку їх свистіли.
Щоб думали ми, як вони
І ввечері, і у ранці
Щоб мали цінності такі ж
Як ті американці.
Щоб, батьку, без жалю з усіх
Останню шкіру здерти
І щоби з мапи, - так хотять
Країну нашу стерти.
Питаєш ти про латинян
Чи лізуть в Україну?
Розповідають ті байки
Про "віру", про "єдину".
Заполонили навкруги
І храми відбирають
Вони антихристові усі
Прихід приготовляють.
А, тут ще, любий батьку мій,
(Так боляче казати)
Схотів підступний Філарет
"Софію" відібрати.
Встромити ніж у серце нам
Щоб більш нам не жилося
Віддати ту продажним псам
Все ж з неї почалося.
Щоб сплюндрувати той струмок
Віки п'ємо з якого
І відібрати у християн
Живеє Божіє слово.
Питаєш ти козацтво де
Про гідність, честь питаєш?
Зв'язали, батьку, по рукам
Оце тобі і маєш.
У свята на конях виїздять
Та шаблею махають
Сказати ж правду за народ
То їм не дозволяють.
Християнами тепер у нас
Ну, просто, кожен зветься
Та більшість не у храм святий
А за грошима пнеться.
І більша більшість тих, котрі
Велику владу мають
Звання святе це - християнин
Спокійно забувають.
Ось так, козаче, й живемо
Хто нам простягне руку?
Забули ми у ці часи
Та й предківську науку:
"Що тільки ми усі самі
Повинні раду дати
До болю змученій землі
Нікого не чекати.
Гіркою що була весь час
Чужинців допомога,
Нічого не збудуєм ми
Якщо забути Бога.
Щоб усім народом вознести
Нам молитви до Неба
Для цього, батьку, нам нічиїх
"сценаріїв" не треба.
Що треба про країну усім
Нам по християнські дбати
Та пам'ятати, - пред Христом
Нам усім відповідати"...
Зітхнув козак, та й важко так
Сльоза з очей скотилась
А поруч матінко його
Так тяжко зажурилась...
Тоді пішов я до ікон
Де там Святая Мати
І подавивши у грудях стон
Став Матінку благати:
"Святая Мати, дай мені
Душі - святеє слово
Щоб у ночі, та й во дні
Звучав у ній голос новий.
Той голос правди у душі
Щоб правду міг казати
І щоб ніхто тут на землі
Не зміг його відняти.
І про останні ці часи
Християнам говорити
Святії Господа слова
А їм — цю правду пити.
Щоб запалили ці слова
Любов та мужність у людях
І віри нашій дивний світ
Палав у кожних грудях.
Щоб до кінця у серцях людей
Зливалися воєдино
Святії вічнії слова
Господь і Україно!
Амінь. 10.12.05г
II часть:"Проповеди"